Батько, який не зміг

97

Здрастуйте, я — мама «колишнього дитини». Я не буду сперечатися з автором вихідної історії і погоджуся з тим, що кидати і забувати дітей — погано. Однак хочеться про цю проблему трохи з іншого ракурсу.

Чоловік, який в документах моєї дитини зазначений у графі «Батько», не згадує про сина, не шукає спілкування, аліментів не сплачує. Можна його називати всякими нехорошими словами, а мені його шкода. Син у мене чудовий, добрий і чуйний, вчиться добре, шаленіє в міру. А «батько» і знати не знає, як можна пишатися своєю дитиною. І більше сім’ї і дітей у нього не передбачається. Ну не заважає ніхто пити і цілодобово в іграшки різатися — ось і все щастя.

А у мого сина є кого назвати «татом». Є людина, яка поруч. Який допоможе, підкаже, підтримає. Який може насварити за справу, зате відразу позначає — ось тут щось не так, будемо виправляти.

І знаєте, я іноді бачу ситуації, в яких «рідні» батьки здорово псують своєю присутністю і втручанням життя і відносини в новій родині своїм «колишнім». Причому не тільки жінок, а саме дітям. «Батьком його не називай, прізвище його не бери за кордон їхати дозволу я не дам». А ще у вуха дитині виливаються відверті потоки бруду про його матері і вітчима, часто — ще й про бабусю, колишньої тещі.

Тому спасибі тобі, «колишній», за те, що сильно спрощуєш наше життя своєю відсутністю.