Ми підемо іншим шляхом

30

Я працюю у невеликій рекламній фірмі. У нас два офісу — приймальний та суміжна підсобка. Ця підсобка завжди закрита.

Зовні на дверях спочатку нічого не було написано. Щодня туди долбились натовпу людей, багато хто просто так ручку смикали — перевірити, напевно. Ми зробили плакат у полдвери розміром: «Стороннім вхід заборонено». І що ви думаєте? Довбання в двері стало набагато більше! Напевно, народ думає, що раз не можна, там щось цінне.

Повісили табличку з черепом і блискавкою, підписали: «Вхід суворо заборонено! Небезпечно для життя!». Добитися перестали. Стали стукати! Постійно стукати. Страшно, мабуть, стало. Сидиш, бувало, насолоджуєшся обіднім кава-брейком, і тут — бабах в двері! Підстрибуєш. Знову наполегливий стукіт. Стає цікаво, відкриваєш двері. З тієї сторони неадекватна матуся з дитиною на руках голосить: «Тут платежі приймають?»

Вчора відірвали ручку. Рішення прийшло саме собою. Повісили табличку: «Обережно, пофарбовано!», а ручку назад не прикрутили. Ось вже день закінчується, а в двері поки ніхто не долбится. Тиша-а-а…